Ярокий вечір, як заскочив на закладки по Большій Васильківській. Місце було запрошливе, анаша лежала на поверхні, мов тоненький снігокатанка, що гріла мої душу та мозок. Її радості неможливо зіміряти, лише довіршувати. Цілий день чекав на цю хвилю, на цей кайф, коли мій організм знову схоплюватиме бурхливий танець з прекрасною МДМА.
Усе почалося, коли я дізнався про нову партію, яка з'явилася у нашому місті. Звістка про цю чудову речовину розлетілася швидше, ніж шмыгання твого дідька по вулиці. І ось, я вже добрався до останнього моменту: мій телефон дзвонить, іниціатором виклику є мій довірений шиз із прізвищем «Тріпер». Цей тупий сукин син вміє затрахати не на жарт!
— Ей, бруднюча, встиг биш сюди, забирай свою прописку та теревенько в машинку! — кричу я, бачачи, як він підкрадається до мене. У себе в кишені, він носить бабине серце, але молодець — робить свою справу!
Мій вірний піде на все, аби я почувався на правильній хвилі. Він підходить з похмурим виглядом, з перших слів видно, що його хтось може виллє.
— Чувак, я за тобою стежив, і підкоривши весь місцевий кафе «Табуретка», я рванувся сюди. У мене для тебе є крута покупка, на яку ти ніколи не відмовишся.
Мої очі закатилися, я знаю, що це буде знову чудове пригода. В моїй голові вже формується план, як ми з Тріпером влаштуємо охоту за пасхальними яйцями на кладовищі. Я знаю, це звучить макабрічно, але що справиш — життя наркомана не таке просте.
Слідуючого дня ми встигаємо всі підготуватися до охоти. Всі радісні, як діти з магазину з цукерками. Дехто готується на більш серйозному рівні, підтягуються і все таке. Ми виправдовуємось перед родиною, що на навчанні, але насправді знаходимося в іншому світі, і нам там кайфово!
Згідно плану, о 12 годині по обіді ми збираємося на кладовищі, де знаходиться наше таємне сховище. З кишень я достаю біле — героїн, щоб надати собі та членам команди більше енергії та витримки на охоту. Справжні наркомани знають, що героїн підносить тебе додому, а МДМА робить тебе власністю вечірки. Всі взяли чпокнутись, і тільки я ще позволяю собі одну пыряться, адже ніщо не заборонено.
Кладовище, на яке ми попадаємо, виглядає вражаюче. Старі та гіллясті дерева, під якими зненацька може виповзти зла душа. Це як незнайомці в твоїх звичних розмовах — ти навіть не помічаєш, як вона вже на тебе наступила. Ще одна пыряться, і вже маю перед собою пейзаж, який зазвучує красивими пастельними кольорами, коли скінчиться особлива священна мить, що відбувається на наших очах.
Охоту ми виконуємо, як справжні професіонали. Нам вдається знайти кілька пасхальних яєць, які ніхто не знайшов за десятиліття. Ми радіємо, як діти, отримуючи свої перші подарунки на свято.
Усе було добре, але, якщо чесно, я починаю підозрювати одного з наших членів команди. Ймовірно, хтось з них на измене. Мої думки мотаються, мов чумацький багажник, але я не готовий відчепити. Я підстриг свої довгі волосся, адже готую нову дозу МДМА, і кожен моє космічний стрижка дає мені енергію та силу.
Усі крадуться, як бандити, але я відчуваю, що це не останній поворот. Я підкрадаюся до потенційного ватажка нашої опозиції, і вимовляю ті слова, що зневірять або сповнять його довірою.
— Слухай, мій друг, я знаю, що ти на стороні світла, але я все-таки прошу вірити мені. Ми тримаємо всю нашу команду під контролем, як справжній дідусь в пансіонаті, та не дамо комусь зіпсувати нашу пригоду. Довіряй, але перевіряй.
Той погляд, що він на мене викинув, пройде в історію. Я бачу, що він згоден, але його шрами він не забуде. Однак це кешуй-ся!, ми все одно шмигаємо вперед. Нічогісінько не зупинить нас!
На другому плані знаходиться наша більшість — ми, що віримо, що наша операція вдасться, йдемо вперед і залишаємо позаду все підозри та страхи.
Героїн б'є, але МДМА робить моє тіло вічно молодим. Поєднання цих двох речовин фіксує мене на сторінці історії, де я — репера наркомана, що звивається в психоделічних танцях під свою музику.
Так, кайфувати від охоти за пасхальними яйцями на кладовищі може тільки здоровий наркоман. Відчуваєш, як кригає страх в твоєму серці, але він не знаходить виходу, бо тіло вже закручується в пастку насолоди. Все важить, але твій дух вільний.
Роздумуючи про вчинене, я зізнаюся, що наші кроки були дорогими. Але формальності, чи не так? Життя наркомана — це прожити на повну катушку, поки світ не повернеться з довгого сну.
Cвіт, дивись на нас! Ми наркомани репери, що пожираємо ночі та якнайгучніше скандуємо наші тексті — і це наша вічна доля. Її не змінити, не варто нам і шукати виправдання.
Ми випливаємо на світло, втікаємо від проблем нашого суспільства, але виростаємо дітьми нашої революції. Бо ми — воплоти змін та відмова від банального світу, де кожна мить каже тобі, що ти не можеш усе змінити. Але ми можемо і ми самі знаємо це.
Ми — репери наркомани, не зобов'язані нікому пояснювати наш світ. Ми пишемо свою музику, танцюємо на своїх закладках та шмыгаємо на своїх хвилях. І це дуже прекрасно!
А тепер, залунати з кайфу, і прощатися з тобою. Життя занадто коротке, щоб пропускати моменти, коли можна забути про все і відірватися на повну програму. Кажу це, не затримуючись — і втікаю у своє місце, де наша гордість репера наркомана переливається через краєвиди нашого хижого світу.
Всього тобі найкращого у твоєму польоті. Ми розуміємо одне одного, і це надає моїм словам сили та шкідливість. Смійся з нього, але не пішов усякий вагабунд, якого не варто взяти на серйозно. Ми всі дзвінко сміємось, але ніхто не розуміє, що наш сміх — це наша зброя, що звучить найгучніше в цій всій музиці.
Це ми, репери наркомани, не передаються перевіркам. Ми знаємо всі секрети, кожна наша закладка розповідає т
Братаны, снова я в деле! Сегодня расскажу вам историю, как я купил гашиш, а потом решил по-настоящему пошутить над обывателями. Это было что-то невероятное, даже для меня, бывалого наркомана комика. Уже сами представьте, как выставился из окна и закидывал толпу прохожих желтой струей. Ну, начнем!
Зарядил вечерку. Кто не знает, вечерка – это такая закладка, которая превращает тебя в настоящего героя. Я сижу дома, чуйка говорит, что надо что-то новое попробовать. Надо отдохнуть от ровных магазинов, которые уже перепробованы. Думаю, заходи на тематический форум, может кто-то знает какую-то новую закладку.
"Привет, братиш! Есть что-то интересное? Хочется зарядиться новым, вкусненьким" – спрашиваю я народ.
Ну, конечно же, все рушатся на помощь. Быстро дают рекомендации, где найти хорошую шишку. Но я не останавливаюсь на этом, хочу наилучшее.
Аппарат в деле. Встречаюсь с одним знакомым, о котором слышал, что он знает касательные к качественным закладкам. И, видите ли, у него есть знакомый, кто поставляет гашиш. Ну, я сразу ломлюсь, говорю – давай быстрее, мне нужны новые ощущения! Кидала говорит – через пару дней появится. А я-то не могу так долго ждать! В итоге, как и ожидалось, этот кидала слился и все розыгрыши вокруг этого магазина оказались обманом.
Стаф, братаны! Я не мог оставить это таким. Куда же без моего коварного плана! Думал, думал и решил – я сделаю гашиш сам! В интернете нарыл лабораторию домашнего приготовления. Народ там рассказывает, как варить гашиш из лепестков лотоса. Ну, чо, думаю, попробую.
Покупаю все необходимое: лотосовые лепестки, спирт, кастрюлю, фильтр-сетку и прочие химические штуковины. Варил, мешал – все по инструкции. Ну что я могу сказать, получился говносмурф. Совсем не то, что ожидалось.
Но я не так просто сдаюсь! Иду в новый магазин, захожу, и так, чтобы не выдать, говорю – "Че, братцы, есть горячие закладки?" (нет, я не про наркотики, про обычные закладки для книг). Продавщица, кивая головой, говорит – "Да, друже, вот они, самые горячие!"
Клинит, друзья! Теперь меня ничего не остановит! Я бегу домой, раскладываю все покупки на столе и начинаю делать свое волшебство. Леплю гребешки, различные формы, даже даб-плейты делаю. Все, чтобы потом поливать прохожих желтой струей. Муха маленькая, но воняет.
"Когда же завтрашний день?" – спрашиваю я себя перед сном. Мысленно готовлюсь к тому, что буду делать завтра. Воображаю, как все люди вокруг крутятся, пытаясь избежать желтой струи. А я все лью и лью, смеюсь громко, как сумасшедший.
И вот наступает вечер, который я ждал так долго! Я выхожу из окна, в руках держу свои шедевры – желтые закладки с гашишем. Одной рукой крепко держусь за подоконник, а другой рукой начинаю поливать всю эту толпу прохожих желтой струей.
"Бухаю, народ, беллетристом становлюсь!" – кричу я.
Одни люди начинают орать, вымотанная бабулечка упадает в обморок, другие бегают в разные стороны, роняют все свои покупки и абсолютно не понимают, что происходит. В общем, паника, как в хлеву. А я смеюсь, смеюсь, пока не задыхаюсь.
Ах, эти запахи! Кажется, я уже начал клинить. Все растворяется в забавном облаке, а я стою и смеюсь, забывая о всем на свете. Взглянув на этих людей, на их испуганные лица, понимаю – я снова сделал свое дело, как наркоман комик!
"Ведь жизнь такая цирковая", – думаю я, возвращаясь в свое затхлое болото. Но на х*й он мне нужен этот гашиш? Лишь бы потешить публику и увидеть, как они сходят с ума от моих шуток.
Так и закончился этот безумный день в моей жизни наркомана комика.